За наявності визначених у КК підстав винна у вчиненні злочину особа може бути повністю або частково звільнена від покарання за вчинене. В аналізованому інституті кримінального права найбільшою мірою знайшли своє відображення принципи гуманізму і економії заходів кримінального впливу, покладені в основу нової політики держави загалом та кримінального права зокрема. На відміну від звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб. Звільнення від покарання здійснюється тільки судом, крім звільнення від покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування.
КК передбачає різні види звільнення від покарання. Їх частіше за все об'єднують у дві групи: звільнення безумовне і звільнення умовне. При безумовному звільненні перед особою не ставляться які-небудь вимоги в зв'язку з її звільненням. Умовне ж звільнення пов'язане з пред'явленням особі визначених законом вимог, які вона має виконати протягом певного іспитового строку. Їх порушення тягне за собою скасування застосованого судом звільнення від покарання. В даному дослідженні проаналізовано застосування звільнення від відбування покарання у зв’язку з закінченням іспитового строку. Тобто, нас цікавить, що відбувається з засудженим тоді, коли закінчиться іспитовий строк, який визначений вироком суду. В ст. 78 КК України зазначено, що після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання. Ця матеріальна норма знайшла своє відображення в ст. 408-1КПК України, де вказано, що звільнення засудженого від призначеного йому покарання з підстав, передбачених частиною першою статті 78 Кримінального кодексу України, здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем проживання засудженого за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає відбуванням покарання.
Проте проаналізована практика свідчить, що ініціативу в цій справі проявляє орган, що відає відбуванням покарання, а не прокурор чи засуджена особа. Можливо це і виправдано, оскільки саме кримінально виконавча інспекція протягом іспитового строку здійснює контроль за поведінкою засудженої особи та за тим як вона виконує обов’язки, покладені на неї вироком суду, а отже найкраще знає коли в особи закінчується іспитовий строк і чи є підстави для звільнення її від відбування призначеного покарання або заміни іспитового строку на реальне відбування призначеного судом покарання. І як видно з розглянутих в 2010 р. Жмеринським міськрайонний судом подань, які надійшли від Жмеринського МРВ КВІ УДДПВП майже всі вони(з 87 – 86) були задоволені і засуджені були звільнені від призначеного їм покарання.
Для звільнення від покарання з випробуванням потрібно встановити достатню для цього підставу. КК України описує цю підставу в загальному виді, надаючи суду можливість конкретизувати її залежно від обставин справи. В законі зазначено, що звільнення з випробуванням може мати місце тоді, коли суд дійде висновку, що, виходячи із тяжкості злочину, особи винного та інших обставин, виправлення засудженого можливе без відбування покарання.
Тяжкість злочину визначається насамперед тим, до якої категорії злочинів належить вчинене винним діяння. Тяжкість злочину потім повинна бути конкретизована з урахуванням значущості об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, обстановки, засобу, місця і часу його вчинення, відсутності тяжких наслідків тощо. Ураховуються також, чи був злочин закінченим або незакінченим, чи вчинений він у співучасті або однією особою. Підлягають обов'язковому врахуванню форма і ступінь вини, мотиви і мета злочину.Не менш важливе значення також має врахування даних, що характеризують особу винного.
Тільки таке комплексне урахування всіх перелічених обставин може забезпечити обґрунтований висновок суду про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання.
Згідно проведеного дослідження всього за 2010 р. було розглянуто подання щодо 87 засуджених осіб, з них 75 % засуджених (65 осіб)– чоловіки і відповідно 25% - жінки (22 особи). 63 % засуджених (55 осіб) вчинили злочин у віці від 30 років, а інші 37% ( 32 особи) – у віці до 30 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, і також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як видно з проведеного дослідження, частіше за все, суди обирали звільнення від відбування покарання з випробуванням при засудженні осіб за вчинення злочинів проти власності - ст. 185, 186, 187 КК України – 25% засуджених (22 особи), за вчинення злочинів в сфері обігу наркотичних речовин – ст. 307, 309 КК України – 22% (19 осіб), інколи навіть за вчинення злочинів проти життя та здоров’я людини – ст. 121, 122 КК України – 7% (6 осіб). Рідше суд обирає ст. 75 КК України, коли мають місце злочини проти громадського порядку та моральності, проти безпеки руху та експлуатації транспорту чи злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням завжди пов'язано з встановленням у вироку іспитового строку,що є невід'ємною його ознакою.
Іспитовий строк — це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за засудженим і останній під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов'язаний виконувати покладені нанього обов'язки та інші умови випробування. Іспитовий строк містить у собі погрозу реального виконання покарання, якщо засуджений не буде виконувати умови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування покарання і погашення судимості, якщо особа виконає покладені на неї обов'язки. Значення іспитового строку полягає і в тому, що тільки протягом цього строку особа визнається судимою і за нею здійснюється контроль з боку органів виконання покарання. Далі, іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його до додержання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля — звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальнеїї відбування.
Тривалість іспитового строку встановлена у межах від одного року до трьох років. Критерієм його тривалості в кожному випадку має бути час, необхідний для того, щоб засуджений довів своє виправлення без реального відбування основного покарання.Цей критерій необхідно визначати з урахуванням характеру і тяжкості вчиненого злочину, виду і строку призначеного покарання, обставин,що характеризують особу засудженого, та ін. Перебіг іспитового строку починається з моменту оголошення вироку, і він не підлягає скороченню в заохочувальному порядку.
Практика свідчить, що суди переважно призначають іспитовий строк на один (43% випадків) чи два (34% випадків) роки. Застосування іспитового строку тривалістю 3 роки трапляється досить рідко (18% випадків). І зовсім виняткові випадки – це призначення судом іспитового строку на один рік і шість місяців чи на два роки і шість місяців (5% випадків).
Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути пов'язаноз покладанням судом на такого засудженого певних обов'язків, передбачених законом. У 97% випадках суд визначає коло обов’язків, які покладаються на засуджену особу під час іспитового строку. Варто зазначити, що ст. 76 КК України містить вичерпний перелік такихобов'язків:
1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;
органу кримінально-виконавчої системи;
3)повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;
4) періодично з'являтися для реєстрації в ці органи;
5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.
У разі необхідності суд може покласти на засудженого один або декілька перелічених обов'язків. Контроль за виконанням таких обов'язків значно посилює попереджувальний вплив на засудженого і тим самим підвищує ефективністьзвільнення з випробуванням.
Так, 07 травня 2010 р. Жмеринським міськрайонний судом було розглянуто подання, щодо звільнення від призначеного покарання засудженого за ст. 164 ч.1 КК України до позбавлення волі строком на 1 рік, звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік. У вироку суду був вказаний обов’язок засудженого сплатити аліменти на утримання неповнолітньої дитини, який не був засудженим виконаний під час іспитового строку. У зв’язку з цим суд вирішив відмовити у задоволенні зазначеного подання. Як уже було зазначено, ст. 76 КК України містить вичерпний перелік обов’язків, які суд може покласти на засуджену особу і поширювальному тлумаченню цей перелік не підлягає. Крім того, суд не може просто відмовити у задоволенні такого подання. У випадку, якщо особа під час іспитового строку не виконала обов’язки, які покладені на неї відповідно до ст. 76 КК України, суд направляє засудженого для реального відбування призначеної міри покарання через те, що він не виконав покладених на нього обов'язків. Іншого порядку вирішення даного виду подання законодавством України не передбачено. У зв’язку з вище наведеним, єдина постанова Жмеринського міськрайонного суд про відмову в задоволенні подання про звільнення від призначеного судом покарання 10 червня 2010 р. була фактично скасована новою постановою про звільнення зазначеної вище засудженої особи від покарання, оскільки ті обов’язки, що були на неї покладені згідно ст. 76 КК України вона виконала.
Отже, переходячи до висновків по даному дослідженню, потрібно сказати, що правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням визначаються насамперед поведінкою засудженого протягом іспитового строку. Ці наслідки можуть бути як сприятливими, так і несприятливими.
Сприятливі: 1) звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному покарання і 2) погашення у зв'язку з цим судимості; несприятливі: 1) направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання і 2) призначення покарання за сукупністю вироків у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину.
Найбільш бажаним для держави, самого засудженого і його близьких є сприятливий наслідок, тобто звільнення від відбування призначеного покарання. Таке звільнення здійснюється судом після встановлення, що іспитовий строк пройшов благополучно, засуджений виконав покладені на нього обов'язки, не вчинив протиправних діянь. У цьому разі, як уже було зазначено, закон передбачає пільгове погашення судимості. Воно випливає із попереднього наслідку – звільнення від відбування призначеного покарання і настає одночасно з ним удень ухвалення рішення судом, а у разі призначення винному додаткового покарання, строк якого перевищує тривалість іспитового строку, — з дня відбуття цього додаткового покарання.
Несприятливі наслідки настають для засудженого в двох випадках. Перший — коли засуджений направляється судом для реального відбування призначеної міри покарання через те, що він не виконав покладених на нього обов'язків або систематично вчиняв правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення. При невиконанні покладених на засудженого обов'язків суд у кожному випадку повинен з'ясувати причини їх невиконання. Другим несприятливим наслідком є вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину. Відповідно до КК суд призначає покарання за новий злочин, а потім приєднує до нього повністю або частково покарання, раніше призначене при звільненні з випробуванням. Тобто тут застосовуються правила призначення покарання за сукупністю вироків, установлені КК.
В цілому ж потрібно зазначити, що судді Жмеринського міськрайонного суду правильно застосовують законодавство України щодо даних суспільних відносин і виносять обґрунтовані та законні рішення.
_03_03.png)
