Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

07 грудня 2016, 15:00

Узагальнення судової практики Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області при застосуванні правових позицій ЄСПЛ під час постановлення судових рішень за 2014-2015 роки у кримінальних провадженнях

На виконання листа Апеляційного суду Вінницької області №1-11/18/2016/ЕП-358 від 19.04.2016 року Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області проведено узагальнення судової практики щодо «Застосування місцевими судами та апеляційним судом правових позицій ЄСПЛ під час постановлення судових рішень».

Завданням зазначеного узагальнення є виявлення проблемних питань, що виникали при розгляді цієї категорії справ, а саме правильного застосування суддями при винесені рішень норм матеріального та процесуального права.

Для проведення узагальнення було використано статистичні дані роботи Жмеринського міськрайонного суду за період 2014-2015 років за допомогою автоматизованої системи документообігу КП «Д-3» та матеріалів кримінальних справ.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї є частиною національного законодавства України.

23 лютого 2006 року прийнято надзвичайно важливий закон – Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», який регулює відносини, що виникають у зв’язку з обов’язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.

Важливою є ст.17 Закону, яка передбачає застосування судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, як джерела права, а ст.18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.

Під час проведення узагальнення протягом 2014-2015 років при постановленні 4 судових рішень мало місце посилання на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та застосування практики Європейського суду з прав людини.

Для прикладу:

- так, Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області застосовано положення Конвенції та практику ЄСПЛ в кримінальному судочинстві при розгляді кримінального провадження відносно К., обвинуваченого за ч.1 ст.115, ч. 1 ст. 309 КК України. Вироком суду від 23.06.2015 року К. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України визнано невинним та виправданим, за ч. 1 ст.115 КК України визнано винуватим та призначено йому покарання у виді десяти років позбавлення волі. Даний вирок ухвалою Апеляційного суду Вінницької області скасовано, а кримінальне провадження направлено на новий судовий розгляд.

При розгляді даної справи суд виходить з вимог статті 62 Конституції України та передбаченого у ній принципу презумпції невинуватості, згідно якого обвинувачення особи не може ґрунтуватись на припущеннях, якими у даній справі є твердження органів державного обвинувачення про те, що обвинувачений незаконно зберігав наркотичні засоби без мети збуту.

Такий обов’язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст. 62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована 17 липня 1997 р. Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»(№ 475/97-ВР).

У пункті 1 ст. 1 цього Закону зазначено, що «Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції».

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 р. передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Так у справі «Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain»від 6 грудня 1998 р. (п.146) Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов’язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов’язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного. (Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, p. 33, § 77);

-по кримінальному провадженні за обвинуваченням Ф. за ч.1 ст. 203-2 КК України, який вироком Жмеринського міськрайонного суду визнано невинуватим та виправданим. Даний вирок ухвалою Апеляційного суду Вінницької області скасовано, а кримінальне провадження направлено на новий судовий розгляд.

При розгляді даної справи суд виходив з вимог ст. 16-1 КПК України, з метою правильного вирішення справи суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов’язків і здійснення наданих їм прав. Так, відповідно до пункт 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року, №5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку орієнтує суди на те, що відповідно до вимог КПК України виправдувальний вирок постановляється: - за відсутністю події злочину, коли судовим розглядом справи встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачувався підсудний, взагалі не мало місця або відсутній причинний зв'язок між діянням підсудного і шкідливими наслідками, настанням яких обумовлюється злочинність діяння, зокрема, коли шкідливі наслідки настали внаслідок дій особи, якій заподіяно шкоду, або в результаті дії сил природи тощо; за відсутністю в діянні підсудного складу злочину, коли встановлено, що діяння, яке ставилось у вину підсудному, ним вчинено, але кримінальним законом воно не визнається злочинним, зокрема, якщо воно лише формально містить ознаки злочину, але через малозначність не являє суспільної небезпеки; відсутні інші умови, за яких діяння визнається злочинним (повторність діяння, попереднє притягнення до адміністративної відповідальності тощо); діяння вчинено у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності; мала місце добровільна відмова від вчинення злочину, а фактично вчинене не містить складу іншого злочину; підсудний не є суб'єктом злочину через відсутність спеціальних ознак, встановлених для суб'єкта даного складу злочину; підсудний не досяг віку, з якого він може нести кримінальну відповідальність; за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним.

Суд дійшов до висновку, що розслідування інкримінованого злочину здійснювалося «по холодних слідах», так як в ході судового розгляду не було встановлено обставин, що призвели б до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного під час досудового розслідування, інкримінований злочин вважається закінченим з початкового зайняття гральним бізнесом.

У рішенні ЄСЛП у справі «Кайя проти Туреччини» від 19.02.1998 року зафіксовано обов’язок здійснювати повне й ефективне розслідування, що також закріплений у ст. 9 чинного КПК України, та вказано, що не можна стверджувати, що формально виконана слідча дія чи її результати, зафіксовані в протоколі, можуть слугувати основою для якого-небудь ефективного розслідування «по холодних слідах» або ж насправді відповідати навіть мінімальним вимогам до розслідування очевидної справи, оскільки вони залишили без відповіді надто багато вкрай важливих запитань.

Таким чином, ґрунтуючись на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд вважає, що стороною обвинувачення не доведено та не надано суду достатньої сукупності належних та допустимих доказів, які з точки зору достатності та взаємозв’язку дають суду прийняти відповідне процесуальне рішення поза розумним сумнівом щодо винуватості Ф. у вчиненні злочину, що передбачений ч. 1 ст. 203-2 КК України, а саме здійснення саме ним будь-якого із видів діяльності, що законодавцем визначено як гральний бізнес (організація азартних ігор, їх проведення надання можливості доступу до таких ігор) відповідно до пред’явленої підозри, обставин та формулювання обвинувачення, що викладене в обвинувальному акті. Тобто суд, дійшов висновку про недоведеність вчинення Ф. інкримінованого йому кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.203-2 КК України, а також про недоведеність винуватості останнього у вчиненні вказаного кримінального правопорушення поза розумним сумнівом, а відтак останній в силу норм ч.2 ст.17, ч. 1 ст. 373 КПК України підлягає виправданню;

-в кримінальному провадженні за обвинуваченням Р. за ч.1 ст. 125 КК України ухвалою Жмеринського міськрайонного суду в підготовчому судовому засіданні було повернуто обвинувальний акт Жмеринському міжрайонному прокурору,оскільки він не відповідав вимогам КПК України. Зокрема була порушена ч. 5 ст. 291 КПК України, згідно якої обвинувальний акт має містити відомості, зокрема виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. В даній ухвалі містились посилання на практику Європейського суду з прав людини, а саме Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у справі "Абрамян проти Росії" від 09.10.2008 року, зазначив, що у тексті підпункту "а" п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню "обвинувачення" особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення ( рішення від 19.12.1989 року у справі "Камасінскі проти Австрії" № 9783/82 п. 79). Крім того, Суд нагадує, що положення підпункту "а" п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду ( рішення від 25.03.1999 року у справі "Пелісьє та Сассі проти Франції" (ВП) № 25444/94 п. 52; рішення від 25.07.(2000) року у справі "Матточіа проти Італії" № 23969/94 п. 58; рішення від 20.04.2006 року у справі "І.Н. та інші проти Австрії" № 42780/98 п. 34).

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (рішення від01.03.2001 року у справі "Даллос проти Угорщини" 29082/95 п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права - обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом "b" п. 3 ст. 6 Конвенції ( рішення у справі "Пелісьє та Сассі проти Франці" п. 54, а також "Даллас проти Угорщини" п. 47).

-по кримінальному провадженні за обвинуваченням К. за ч.2 ст. 121 КК України, І. за ч.1 ст. 125 КК України Жмеринським міськрайонним судом було винесено вирок, згідно якого К. визнано винуватим і призначено покарання шляхом часткового складання призначених покарань за цим вироком і вироком Жмеринського міськрайонного суду від 11.03.2007 року, зміненого колегією суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у виді 8 років двох місяців позбавлення волі, а І. визнано винуватим і призначено покарання у виді двохсот годин громадських робіт, однак на підставі п.5 ст.74, п.1 ч.1 ст.49 КК України звільнено засудженого І. від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності. Зокрема в ході судового розгляду, прокурором в порядку ст.277 КПК України, державне обвинувачення було змінено і дії підсудного К. були кваліфіковані за ст.121 ч.2 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, кваліфікуючими ознаками якого є, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, а дії підсудного І. були кваліфіковані за ст.125 ч.1 КК України як умисне легке тілесне ушкодження.

При розгляді кримінального провадження застосовувалась практика Європейського суду з прав людини, а саме суд, виходячи із положень ст. 2 КПК України, не може покласти в обґрунтування обвинувального вироку відносно І. за ст. 121 ч. 2 КК України покази свідків, дані ними на досудовому слідстві та які оголошені в ході судового слідства, враховуючи їх суперечливість та неоднозначність в ході досудового слідства, чи направити із цих підстав справу для провадження додаткового розслідування, не порушивши право підсудного на допит свідка у судовому засіданні, як того вимагає підпункт "d" пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також судом відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477 від 23.02.2006 враховується практика Європейського суду з прав людини, яка спрямована на визнання порушень вказаного пункту Конвенції за подібних умов. Так судом у рішеннях по справах "Хайров проти України" (Заява N 19157/06) від 15 листопада 2012 року, "Луценко проти України" (постанова від 18.12.2008 року, скарга N 30663/04); "Корнєв і Карпенко проти України"(Заява N 17444/04, постанова від 21 жовтня 2010 року), де судом було констатовано порушення пункту 1 та підпункту "d" пункту 3 статті 6 Конвенції з огляду на те, національні суди покладались у своїх висновках на досудові покази одного з найважливіших свідків.

Суд не визнав, що відсутність свідка у суді достатньо компенсувалась можливістю заявника допитати його під час очної ставки. Очна ставка лише була відтворена в протоколі, що не дало суддям можливості оцінити поведінку учасників очної ставки і належним чином сформувати свою думку щодо надійності тверджень, зроблених під час слідчої дії.

Зробивши висновок, слід зазначити, що на практиці в судочинстві із застосуванням, навіть обґрунтованих, посилань на рішення Європейського Суду виникає ряд проблем.

Однією з таких проблем є забезпечення суддів опублікованим перекладом повних текстів рішень. Згідно ст.18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди мають використовувати офіційний переклад рішення Суду, що надрукований у офіційному виданні, або, за відсутності перекладу, оригінальним текстом.

Підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що безперечно, для «розумного» застосування унікального міжнародного документу, яким є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно знання практики Європейського суду з прав людини, який не тільки дає зразок застосування тієї чи іншої статті, але й тлумачить кожне поняття. У зв’язку із цим виникають певні проблеми, наприклад: суддя, який хоче застосувати рішення Європейського суду в своїй практиці, буде змушений постійно слідкувати за рішеннями Європейського суду. Але такий постійний моніторинг вимагає значних зусиль навіть для фахівців в цій галузі.

Виконання вказаної функції покладається на державний орган, відповідальний за організаційно-матеріальне забезпечення судів.

Іншою проблемою є те, що одне й те ж саме рішення Суду піддається різній інтерпретації українськими судами. Це, в свою чергу, жодним чином не сприяє правильному та однозначному застосуванню практики Суду. Можливо, головною перепоною в створенні узгодженої практики застосування судами рішень Європейського суду в схожих справах є відсутність однозначного підходу у їх застосуванні.

Тому, зважаючи на велику кількість прогалин та суперечностей в чинному законодавстві, більш переконливими та дієвими для судів є узагальнення та роз’яснення найвищого органу в системі судів загальної юрисдикції України щодо однаковості та правильності розуміння норм та приписів, у застосуванні яких виникають труднощі.

Наведені вище приклади щодо особливостей застосування положень Конвенції та рішень Європейського Суду не є всеосяжними та вичерпними. Однак вони свідчать про те, що суди можуть забезпечувати справедливий судовий захист, що спрямовується на:

- встановлення балансу між наявністю у людини прав і свобод, з одного боку, та розумінням і дотриманням цих прав державою – з іншого;

- відправлення правосуддя на такому рівні, який би гарантував кожній людині при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення право на справедливий судовий розгляд;

- потужний правовий потенціал положень Конвенції та рішень Європейського Суду.

Судді: А.М.Заярний П.П.Порощук