А Н А Л І З ПРО СТАН РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ, ЯКІ ВИНИКАЮТЬ ІЗ ДОГОВОРІВ ПОЗИКИ, КРЕДИТУ ТА БАНКІВСЬКОГО ВКЛАДУ ЗА І ПІВРІЧЧЯ 2013 РОКУ

А Н А Л І З

ПРО СТАН РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ, ЯКІ ВИНИКАЮТЬ ІЗ ДОГОВОРІВ ПОЗИКИ, КРЕДИТУ ТА БАНКІВСЬКОГО ВКЛАДУ ЗА І ПІВРІЧЧЯ 2013 РОКУ

Даний аналіз проведено у відповідності до плану роботи суду на перше півріччя 2013 року.

Pacta sunt servanda (договори мають виконуватися) — основоположний принцип цивільного права, який безпосередньо розкритий у Цивільному кодексі (ЦК) України з встановленими гарантіями щодо виконання або відповідальності за порушення взятих зобов'язань.

В Цивільному кодексі України законодавець надав визначення договорів позики, кредиту та банківського вкладу.

Так, статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Аналіз спеціальних норм, що регулюють правовідносини, які виникають з договору позики дає підстави виокремити характері риси даного договору. Так, договір позики є:

-   реальним, оскільки вважається укладеним в момент фактичного передання грошей або речей;

-  одностороннім, оскільки обов’язки з нього випливають лише для однії із сторін- позичальника;

-  строковим (такий, що передбачає конкретний строк виконання зобов’язань), безстроковим (такий, що не передбачає конкретного строку виконання зобов’язання);

-  платним (позикодавець має право отримати від позичальника проценти від суми позики) або безоплатним (якщо його предметом є речі, визначені родовими ознаками; коли він укладений між фізичними особами на суму, що не перевищує 50-кратного розміру неоподаткованого розміру доходів громадян і не пов’язаний зі здійсненням підприємницької діяльності однією зі сторін).

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір є різновидом договору позики, у зв’язку з чим до нього застосовуються загальні положення про договір позики, якщо інше не встановлено окремими положеннями Цивільного кодексу України та не випливає із суті кредитного договору.

Основними характерними рисами даного виду договору є те, що він:

-        консенсуальний, оскільки зобов’язання за договором виникають з моменту укладення договору;

-    двосторонній, оскільки породжує обов’язок кредитодавця надати кредит та обов’язок позичальника його повернути та сплатити проценти за користування ним;

-   оплатний, оскільки з нього випливає обов’язок позичальника сплатити кредитодавцю проценти за користування кредитними коштами. При цьому, будучи оплатним видом позики кредит може бути достроково повернутий лише за згодою кредитора.

 Відповідно до положень статті 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Характерними рисами даного виду договору є те, що він:

-      консенсуальний, оскільки обов’язки сторін виникають з моменту укладення договору;

-      оплатний, оскільки з його умов випливає обов»язок банку виплатити вкладнику обумовлені договором процента на суму вкладу;

-     двосторонній, оскільки породжує обов’язки та права для обох сторін договору.

За даними судової статистики протягом першого півріччя 2013 року всього в провадженні Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області перебувало 86 цивільних справ за спорами, що виникли з договорів позики, кредиту чи банківського вкладу, з них у судді Вернік В.М. – 8 справ, Заярного А.М. – 16 справ, Камінського В.П. – 22 справи, Порощука П.П. – 7 справ, Саландяк О.Я. – 8 справ, Сенько Л.Ю. – 14 справ та у судді Шепеля К.А. – 11 справ.

По 79 справам провадження закінчено, або 91,9 % від кількості справ, що перебували на розгляді судів. Із них 47 з ухваленням рішення, в тому числі 22 справа із повним задоволенням позову, що складає 25,6 % від загальної кількості справ, 23 справи з частковим задоволенням позову, тобто 26,7 % від загальної кількості справ, та у 2 справах взагалі відмовлено в задоволенні позову, що складає 2,3 % від загальної кількості всіх справ, що перебували на розгляді суддів за спорами, що виникли з договорів позики, кредиту чи банківського вкладу.

В тому числі ухвалами суду 17 позовних заяв залишено без розгляду, 6 позовних заяв повернуто позивачу у зв’язку з не підсудністю справи даному суду та не усуненням недоліків в позовній заяві у визначений судом строк, по 1 позовній заяві закрито провадження затвердженням мирової угоди та ще по 1 – у зв’язку зі смертю боржника.

  Потрібно зазначити, що відповідно до ч.3 ст.122 ЦПК України з метою вирішення питання про відкриття провадження по усіх справах даної категорії, у  разі  якщо  відповідачем  у  позовній заяві вказана фізична особа,  що  не  є  суб'єктом  підприємницької  діяльності,  судом не пізніше  двох  днів  з  дня  надходження  позовної  заяви  було зроблено запит до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

  Так, ухвалою суду позовну заяву банку до Б. про стягнення заборгованості було повернуто позивачу, так як дана справа не підсудна Жмеринському міськрайонному суду Вінницької області, у зв’язку з отриманою інформацією з адресно-довідкового сектору УДМС України у Вінницькій області про те, що відповідач виписаний в Черкаську область, що не відноситься до територіальної підсудності Жмеринського міськрайонного суду.

Аналіз судової практики зазначеної категорії справ свідчить про те, що найпоширенішими в першому півріччі 2013 року були спори щодо виконання кредитних договорів та договорів позики.

Зокрема, це були вимоги кредитора про стягнення боргу за кредитним договором, а також процентів за користування кредитом та відповідних штрафних санкцій за невиконання (несвоєчасне) виконання кредитного договору.

Основними причинами виникнення таких спорів є наслідки порушення договору позичальниками у частині виконання зобов'язання належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору. Майже в усіх випадках ця обставина, зокрема, пов'язана з відсутністю коштів, а також іншого майна у позичальника для виконання умов кредитного договору, а також зі збільшенням банком процентної ставки за кредитними договорами в односторонньому порядку, щодо внесення законодавчих змін передбачалось умовами договору.

Так, Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 15.05.2013 року було задоволено позов банку  до П. про стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнуто з відповідача на користь банку 8845,08 грн. боргу за кредитною карткою, що складається з 5150,00 грн. – суми заборгованості за кредитом; 3695,08 грн. – суми заборгованості за відсотками. Також з відповідача на користь банку стягнуто 229,40 грн. судового збору.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частина друга гарантує, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Розглядаючи питання про нарахування інфляційних втрат і трьох відсотків річних за невиконання зобов'язання з оплати кредиту ВСУ встановив, що грошовим потрібно вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Спираючись на положення ч.1 ст.509 ЦК України, відповідно до якої зобов'язанням с правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відтак, договір про надання кредиту, або грошової позики є складним зобов'язанням, яке складається з двох органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідну оплату.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 15.03.2013 року було задоволено позов М. до Б. про стягнення боргу за договором позики та стягнуто з відповідача на користь позивача 2343,40 гнн. боргу за договором позики з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних. Також з відповідача на користь позивача стягнуто витрати по сплаті  судового збору в сумі 229,40 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 1350 грн.

З аналізу статей 524, 533—535, 625 ЦК України випливає, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), зокрема будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а стаття 192 ЦК визначає, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року №3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків», є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»).

Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то оскільки на цей час законодавством України не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті, як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, то ця норма не може бути застосована судами.

Так, Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01.04.2013 року було задоволено позов банку  до Г. і С. про стягнення кредитної заборгованості та стягнуто солідарно з відповідача на користь позивача прострочену заборгованість по сумі кредиту в розмірі 2 338,07 доларів США, що в еквіваленті становить 18 688,19 гривень, суму дострокового стягнення кредиту в розмірі 444,25 доларів США, що в еквіваленті становить 3 550,89 гривень, відсотки в розмірі 2 262,55 доларів США, що в еквіваленті становить 18 084,56 гривень, підвищені відсотки в розмірі 3 456 доларів США, що в еквіваленті становить 27 623,81 гривень, а всього боргу в сумі 8 500,87 доларів США, що в еквіваленті становить 67 947,45 гривень, а також 679 гривень 45 копійок судового збору.

  Усі справи даної категорії судом розглянуті в поряду позовного провадження із дотриманням вимог закону. 

По справах, що надходили до суду вперше протягом звітного періоду, своєчасно постановлені ухвали про відкриття провадження, справи призначались до попереднього судового засідання або безпосередньо до судового розгляду за визначенням суддів.

Терміни розгляду даних справ у переважній більшості знаходяться в межах визначеного законом двомісячного терміну.

Основними причинами відкладення розгляду цивільних справ даної категорії є неявка у судове засідання сторін та захисників.

Із розглянутих справ по спорах, що виникають з договорів позики, кредиту, банківського вкладу, винесено 31 заочне рішення. Винесенню заочного рішення передували ухвали про заочний розгляд справи, які виносились судом за згодою позивача в зв’язку з неявкою відповідача по справі.

Так, ухвалою суду за позовом банк до Б. про стягнення заборгованості було призначено заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів, у зв’язку з повторною неявкою в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином та не запереченням позивача проти винесення рішення при заочному розгляді справи.

Позови, по даній категорії справ в більшості випадків пред’являлись банками, та стосувались стягнення заборгованості за договорами кредиту.

Найпоширенішими були спори щодо укладення, виконання та розірвання кредитних договорів. Стороною за такими договорами є банк, який, як правило, був позивачем у даних спорах.

Тобто, спостерігається тенденція до збільшення кількості справ що розглядаються судом, які пов’язані із спорами що виникають з договорів позики, кредиту, банківського вкладу. В основному дана категорія спорів виникає з підстав порушення умов кредитного договору, неналежного виконання договору кредиту і як наслідок - виникнення заборгованості за договором кредиту, яку кредитодавець намагається стягнути в судовому порядку. Тому переважна кількість спорів виникає через неможливість своєчасного виконання взятих на себе договірних зобов’язань з повернення кредиту.

В цілому, судді при розгляді справ даної категорії вірно вирішують спори, дотримуючись норм матеріального та процесуального права.

            У  першому півріччі  2013 року на 7 рішень і 2 ухвали про залишення позовної заяви без розгляду, даної категорії справ було подано апеляційні скарги, що складає 10,5 % від загальної кількості справ, що перебували на розгляді суддів. В результаті апеляційного розгляду було скасовано 2 ухвали Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області. Скасування ухвал було пов’язано із неправильним вирішенням суддями питань на етапі вирішення питання відкриття провадження в справі та в процесі розгляду цивільної справи, внаслідок повторної неявки представника позивача в судове засідання.

Так, ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 19.08.2013 року скасовано ухвалу Жмеринського міськрайонного суду від 21.06.2013 року про залишення позову без розгляду у справі за позовом банку до Ш. про стягнення заборгованості за кредитним договором та направлено справу до Жмеринського міськрайонного суду для продовження її розгляду з підстав того, що Жмеринський міськрайонний суд визнав явку позивача в судове засідання обов’язковою, про представник позивача отримав (за своєю адресою) відповідне повідомлення, в тому числі і про час та місце розгляду справи. Проте даних щодо належного повідомлення самого позивача, який є юридичною особою, про час і місце розгляду справи та про обов’язкову явку в судове засідання його представника, яке б було направлене на відповідну адресу, в справі взагалі немає.

Також, слід зазначити, що 2 рішення, що перебували на розгляді суддів Жмеринського міськрайонного суду за спорами, що виникли з договорів позики, кредиту чи банківського вкладу апеляційним судом Вінницької області було залишено без змін, 1 рішення було змінено та ще 4 справи знаходиться на розгляді апеляційного суду Вінницької області.

Так, ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 26.03.2013 року залишено без змін заочне рішення Жмеринського міськрайонного суду від 26.03.2013 року у справі за позовом банку до Г., Г.  та М.  про стягнення кредитної заборгованості.

Також, ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 29.08.2013 року рішення Жмеринського міськрайонного суду від 19.06.2013 року у справі за позовом банку до Т.  про стягнення заборгованості за кредитним договором було скасовано в частині відмови у стягненні неустойки та пені та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача комісію за розрахункове обслуговування в сумі 7057,05 грн., неустойку в сумі 30977,70 гривень та судовий збір в сумі 380,35 гривень. В іншій частині рішення Жмеринського міськрайонного суду від 19.06.2013 року залишено без змін.

Проведеним аналізом встановлено, що на протязі першого півріччя 2013 року Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області в цілому правильно вирішувались спори даної категорії. При постановленні рішень, в основному, керувались загальними нормами зобов’язального права, положеннями Цивільного кодексу України, зокрема статтями 1058-1061, якими регулюються спірні правовідносини, і виходили з умов договору, укладеного між суб’єктами правовідносин, а також з урахуванням правових позицій, висловлених Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ.