УЗАГАЛЬНЕННЯ практики розгляду Жмеринським міськрайонним судом цивільних справ про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, усиновлення дітей, встановлення опіки та піклування над дітьми, за 9 місяців 2013 року

УЗАГАЛЬНЕННЯ

практики розгляду Жмеринським міськрайонним судом цивільних справ про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, усиновлення дітей, встановлення опіки та піклування над дітьми, за 9 місяців 2013 року

Відповідно до плану роботи Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області у четвертому кварталі 2013 року проведено узагальнення практики розгляду Жмеринським міськрайонним судом цивільних справ про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, усиновлення дітей, встановлення опіки та піклування над дітьми, за 9 місяців 2013 року.

Згідно з ч.3 ст.51 Конституції України, ч.1 ст.5 СК України держава бере на себе обов'язок щодо охорони сім'ї, дитинства, материнства та батьківства, а також створення умов для зміцнення сім'ї.

Усиновлення має давні традиції, хоча способи розв'язання цієї проблеми є неоднозначними й залежать від рівня розвитку суспільства та національних особливостей.

Інститут усиновлення як пріоритетна форма сімейного виховання дітей, які залишились без турботи батьків, відомий усім правовим системам. Визначальною ідеєю інституту усиновлення є турбота про дітей, які втратили батьків або з тих чи інших причин позбавлені батьківського піклування, створення для них середовища, яке є характерним для сім'ї. Українська держава сприяє розвитку усиновлення, встановивши обов'язковий судовий порядок його проведення, заборону посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей, вимоги стосовно нагляду за станом утримання та виховання дітей, усиновлених іноземними громадянами, можливість застосування до усиновлювача такої санкції, як позбавлення батьківських прав.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. Такий захід може застосовуватися тільки за рішенням суду.

Конституція України гарантує дітям усі права, необхідні для їхнього розвитку і життя.

На захист прав дитини, її розвитку прийнята низка міжнародних документів. Серед цих документів особливо важливе значення має Конвенція ООН про права дитини, яку було прийнято і відкрито для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 р. Ця Конвенція ратифікована Верховною Радою України і набула чинності для України 27 вересня 1991 р Міжнародними зобов'язаннями Україна гарантує свободу і гідність своїх дітей, створює умови для їхнього всебічного розвитку.

Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке розлучення може бути необхідним, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї.

З метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток в Україні останніми роками було прийнято низку нормативно-правових актів, які встановлюють основні принципи та напрями захисту прав дітей, а також основні засади державної політики у цій сфері. Якісне забезпечення прав дітей можливе виключно за умови професійного та сумлінного виконання своїх обов’язків компетентними органами державної влади. Особлива відповідальність покладається також на суд, оскільки дитина, позбавлена батьківського піклування, не може захистити себе самостійно.

Зокрема, у 2001 р. прийнято Закон України "Про охорону дитинства", в якому встановлюється, що охорона дитинства в Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом. Цей законодавчий акт встановив основні принципи та засади проведення усиновлення, а саме: можливість усиновлення виключно в інтересах дитини та відповідно до закону; пріоритет громадян України на усиновлення дітей, які є громадянами України; усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземними громадянами тільки у випадку, коли були вичерпані всі можливості щодо передачі під опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в сім'ї громадян України; заборону зайняття посередницькою комерційною діяльністю щодо усиновлення дітей, передачі їх під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ї громадян України або громадян інших держав; укладення з іноземними державами договорів про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, з питань правового захисту дітей - громадян України, усиновлених іноземними громадянами, та здійснення контролю за умовами утримання та виховання таких дітей у сім'ях іноземних громадян.

У 2005 р. прийнято Закон України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування". Цей Закон визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, і є складовою законодавства про охорону дитинства.

Основним законодавчим актом у сфері регулювання відносин усиновлення та позбавлення батьківських прав є Сімейний кодекс України, прийнятий 10 січня 2002 р., набрав чинності з 1 січня 2004 р. (далі - СК України).

Порядок розгляду справ про усиновлення, визначений статтями 251 - 255 Цивільного процесуального кодексу, а також статтями 207 - 242 Сімейного кодексу України. Виключна компетенція суду щодо розгляду справ про усиновлення покладає на суддів значну відповідальність щодо майбутнього усиновлюваної дитини.

На реалізацію положень СК України щодо усиновлення постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 р. N 1377 було затверджено Порядок ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення.

З 1 грудня 2008 р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 р. N 905 "Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей".

Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються у позовному провадженні, підстави і наслідки позбавлення батьківських прав, поновлення в батьківських правах визначено статтями 164 - 169 СК України.

Аналіз статичних даних

Загальна кількість справ про усиновлення дітей, позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та піклування над дітьми, які перебували в провадженні Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області протягом 9 місяців 2013 року в порівнянні з аналогічним періодом 2012 року, зменшилась на 1 справу, що складає 4,35%. Що ж стосується справ по категоріям наведені приклади в таблиці №1.

Динаміка надходження справ про усиновлення дітей, позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та піклування над дітьми, наведено в таблиці №1:

До Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області протягом 9 місяців 2013 року надійшло 3 справи про усиновлення, що на 50 % менше ніж за аналогічний період 2012 року.

Протягом 9 місяців 2013 року розглянуто 3 справи про усиновлення, вісі з ухваленням рішення про задоволення заяви, що на 50% менше ніж за аналогічний період 2012 року.  

У апеляційному порядку рішення винесені у справах про усиновлення не оскаржувалися.

До Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області протягом 9 місяців 2013 року надійшло 19 справ про позбавлення батьківських прав, що на 11,8 % більше ніж за аналогічний період 2012 року.

Протягом 9 місяців 2013 року надійшло 19 справ про позбавлення батьківських прав, з яких:

ü  7 справ розглянуто з ухваленням рішення про задоволення позову, що на 22,2% менше ніж за аналогічний період 2012 року;

ü  2 справи залишено без розгляду, що на 100 % більше ніж за аналогічний період 2012 року;

ü  6 справ було повернено, що на 20 % більше ніж за аналогічний період 2012 року;

ü  4 справи станом на 30.09.2013 року не розглянуті.

Апеляційна скарга подавалась на 1 рішення про позбавлення батьківських прав, ухвалене суддею Камінським В.П., однак дану апеляційну скаргу з  усіма доданими документами було повернено апелянту, як передчасно подану.  

Таким чином, у апеляційному порядку оскаржувалося рішення у одній справі про позбавлення батьківських прав, що становить 14% від кількості розглянутих справ з винесенням рішення в період 9 місяців 2013 року.

Протягом вказаного періоду справи про визнання усиновлення недійсним та скасування усиновлення, поновлення в батьківських правах, встановлення опіки та піклування над дітьми  Жмеринським міськрайонному судом Вінницької області не розглядалися.

У судовій практиці Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області питання про встановлення опіки і піклування над дитиною або передачу дитини органу опіки та піклування для встановлення над нею опіки в окремих випадках вирішувалося суддями при ухваленні рішення у справах про позбавлення батьківських прав.

Підсудність справ про усиновлення

Відповідно до ст. 251 ЦПК України заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем їх проживання.

Ст. 251 ЦПК України визначає підсудність справ про усиновлення як громадянами України, так і іноземцями та особами без громадянства без альтернативи, а саме: за місцем проживання дитини або повнолітньої особи, яка може бути усиновлена.

Для вирішення питання підсудності справи про усиновлення дитини або повнолітньої особи місце проживання останніх необхідно визначати з врахуванням положень ЦК України.

Згідно із частиною третьою ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (частина четверта ст. 29 ЦК України).

У Законі України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" від 13 січня 2005 р. визначено терміни місце походження дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування та місце проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" місце походження дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, - місце проживання або перебування її біологічних батьків на момент їх смерті або виникнення обставин, що призвели до позбавлення дитини батьківського піклування. Якщо батьки та місце їх постійного проживання невідомі, місцем походження дитини визначається місце, де дитину знайшли, або місце розташування медичного закладу, де дитину залишили; місце проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, - місцезнаходження закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, жиле приміщення дитячого будинку сімейного типу, прийомної сім'ї, опікунів або піклувальників, житло, в якому дитина проживає, інше житло.

Аналіз матеріалів узагальнення судової практики у справах про усиновлення дає можливість дійти висновку, що судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, розглядають вказані справи з дотриманням правил підсудності.

Наприклад, суддя Порощук П.П. розглянув справу за заявою Г., заінтересована особа: орган опіки і піклування виконкому Жмеринської міської ради Вінницької області про усиновлення.

Із матеріалів справи вбачається, що місцем походження дитини, яку має намір усиновити заявниця, є стм. Дашів Іллінецького району Вінницької області, однак на час подання заяви до суду дитина перебувала в Комунальному закладі «Жмеринський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» в м. Жмеринка, а тому висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини надано службою у справах дітей Жмеринської міської ради Вінницької області.

Підсудність справ про позбавлення батьківських прав

Згідно із ст.109 ЦПК України справи про позбавлення батьківських прав розглядаються судами за місцем проживання відповідача.

Місце проживання відповідача має визначатися відповідно до ст. 29 ЦК України.

У випадках коли місце відповідача позивачу не відоме, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі необхідно враховувати положення частини дев'ятої ст.110 ЦПК України, відповідно до яких позови до відповідача, місце проживання якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за місцем його перебування або за останнім відомим місцем проживання відповідача чи постійного його заняття (роботи).

Із аналізу матеріалів узагальнення випливає, що судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, розглядають вказані справи з дотриманням правил підсудності.

Особи, які беруть участь у справі

Справи про усиновлення

Відповідно до частини четвертої ст. 235 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Особи, які можуть бути усиновлювачами, визначаються ст. 211 СК України. При зверненні до суду ці особи набувають статусу заявника.

Заявниками у справах вказаної категорії можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Узагальненням встановлено, що найчастіше із заявою про усиновлення неповнолітньої дитини звертається один із подружжя, який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюється.

У справах про усиновлення дитини іноземними громадянами переважно із заявою про усиновлення звертається подружжя.

Особа, яка звернулася із вимогою про усиновлення дитини, набуває статусу заявника.

За змістом частини першої ст. 253 ЦПК України заінтересованою особою у справах про усиновлення є орган опіки та піклування, а у справах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, - уповноважений орган виконавчої влади.

Заінтересованість органу опіки та піклування випливає з його обов'язкової участі у розгляді справи про усиновлення та надання висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.

Відповідно до ст. 215 СК України облік осіб, які бажають усиновити дитину, ведеться відділами та управліннями районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад, на які покладається безпосереднє ведення прав щодо опіки та піклування, Міністерством у справах молоді, сім'ї та гендерної політики Автономної Республіки Крим, службами у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також урядовим органом державного управління з усиновлення та захисту прав дитини у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ст. 11 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" від 13 січня 2005 р. органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 р. N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (п. 4) роз'яснено, що обов'язок складати висновки про доцільність усиновлення та його відповідність інтересам дитини та брати участь у судових засіданнях покладено на відділи й управління освіти районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських і районних у містах рад. Функції урядового органу державного управління з усиновлення та захисту прав дитини згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 р. N 367 здійснює Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, який діє у складі Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту.

Узагальненням встановлено, що протягом  9 місяців 2013 року висновки про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини у справах про усиновлення складала служба у справах дітей Жмеринської міської ради, а також представники цього органу брали участь у справі як заінтересована особа, що відповідає вимогам Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування".

Необхідно зазначити, що поняття "орган опіки та піклування" і "опікунська рада" не є тотожними. Пунктом 1.6 Правил опіки та піклування, які затверджено наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 р. N 34/166/131/88, визначено, що опікунські ради, до складу яких входять депутати, представники місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і громадськості, створюються при органах опіки та піклування для допомоги в їх роботі та мають дорадчі функції.

З огляду на викладене опікунська рада не належить до органів, які правомочні вирішувати питання щодо надання висновку про доцільність усиновлення.

Відповідно до ст. 218 СК України, ст. 254 ЦПК України учасником цивільного процесу може бути і дитина, яку усиновляють.

ЦПК України не визначає процесуальний статус дитини, яка бере участь у справі про усиновлення та процесуальний порядок надання нею своїх пояснень. Водночас участь дитини в цивільному процесі означає, що вона є суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин, а отже повинна мати визначений законом процесуальний статус.

Згідно зі ст. 233 СК України на підставі рішення суду про усиновлення в актовий запис про народження дитини або повнолітньої особи державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове свідоцтво про народження з урахуванням цих змін.

Згідно із п. 2 вказаних Правил рішення суду є підставою внесення змін до актового напису про народження усиновленої дитини.

Таким чином, внесення змін до актового запису є функцією державних органів реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду, а тому залучення цих органів як заінтересованої особи до участі у справі про усиновлення та покладення на них обов'язку внести зміни до актового запису є процесуальне необґрунтованим. Необхідно зазначити, що у жодній проаналізованій справі не виявлено участі представника державного органу реєстрації актів цивільного стану в судовому засіданні. Від таких органів надходять письмові клопотання про розгляд справи без їх участі.

Ні СК України, ні ЦПК України не передбачено обов'язкової участі прокурора при розгляді справи про усиновлення.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 р. N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз'яснено, що відповідно до положень ст. 45 ЦПК суд може залучити до участі у справі прокурора для надання висновку.

Справи про позбавлення батьківських прав

При визначенні кола осіб, які мають право звернутися до суду з метою захисту прав, свобод чи інтересів неповнолітніх осіб, суди повинні керуватися статтею 165 СК України, яка наводить вичерпний перелік таких осіб: один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла 14 років.

Відповідно до Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" органом опіки та піклування у справах про позбавлення батьківських прав, так само як і в справах про усиновлення, виступає служба у справах дітей.

Необхідно звернути увагу, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх" від 7 лютого 2007 р. внесено зміни до Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", відповідно до яких, зокрема, здійснення соціального захисту дітей покладено на служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад.

Чинний СК України не передбачає обов'язкової участі прокурора при розгляді справ про позбавлення батьківських прав.

Відповідно до ст. 45 ЦПК України суд може залучити прокурора до участі у справі для надання висновку. Однак 6 справ з 7 розглянутих, з постановленням рішення були подані до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області за позовною заявою прокурора, що становить 85,7 % від загальної кількості розглянутих справ з постановленням рішення.

За змістом частини четвертої ст. 19 СК України при розгляді судом спорів про позбавлення та поновлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п'ята ст. 19 СК України).

Із проаналізованих цивільних справ за 9 місяців 2013 року випливає, що, як правило, орган опіки та піклування бере участь у справах про позбавлення батьківських прав як третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. 

Наприклад, цивільна справа за позовом Жмеринського міжрайонного прокурора в інтересах неповнолітнього К., за участю третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета спору служби у справах дітей Жмеринської районної державної адміністрації, третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета спору В. до К. про позбавлення батьківських прав

Проблемним питанням на практиці через невизначеність у законі є питання щодо участі конкретного органу опіки та піклування у справах про позбавлення батьківських прав - за місцем проживання дитини чи за місцем проживання відповідача (відповідачів), якого позбавляють батьківських прав.

Із положень ст.19 СК України випливає, що у справі про позбавлення батьківських прав має брати участь орган опіки та піклування за місцем проживання дитини, батько чи (та) мати якої позбавляються батьківських прав. Такою переважно і є судова практика.

Згідно із ст. 12 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, надається, зокрема, можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується її, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Стаття 171 СК України визначено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Таким чином, у справах про позбавлення батьківських прав має брати участь дитина, якщо вона може висловити свою думку.

Із проаналізованих справ про позбавлення батьківських прав за 9 місяців 2013 року в жодній справі не заслуховувалась думка дитини.

Висновки:

Усі справи розглядались у встановлені законом процесуальні строки, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Рішення та ухвали судів відповідали вимогам, встановленим ЦПК України.

Судді в повній мірі досліджували обставини справи, визначали характер спірних правовідносин, завжди правильно визначали норму матеріального закону, який підлягав застосуванню до вказаних правовідносин, чітко і неухильного дотримувалися норм чинного законодавства при розгляді цивільних справ, забезпечуючи своєчасне вирішення питань відкриття провадження у справах, належну підготовку справ до розгляду, розгляд справ протягом розумного строку, підвищення особистої відповідальності за якісний та оперативний їх судовий   розгляд, дотримання правил підсудності, належне складання та оформлення процесуальних документів, реагування на випадки порушення законодавства відповідними учасниками правових відносин.

У мотивувальній частині рішення судді викладали встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових, майнових та немайнових вимог, чітко викладали резолютивну частину, яка повинна містити висновки по суті не забуваючи при цьому зазначати в ній висновок суду про розподіл судових витрат.

Аналізуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що критерієм оцінки ефективності здійснення правосуддя у даній категорії справ є не кількість судових розглядів і рішень, а те, наскільки реально забезпечено конституційне право осіб на судовий захист і їхня оцінка ступеня такої захищеності.

Отже діяльність Жмеринського міськрайонного суду протягом 9 місяців 2013 року здійснювалася відповідно до конституційних засад судочинства і була спрямована на забезпечення захисту прав громадян, інтересів суспільства і держави та підвищення ефективності функціонування незалежного і неупередженого суду з метою утвердження та зміцнення судової влади.

Суддя Жмеринського

міськрайонного суду                                                                                 В.П. Камінський

Помічник судді                                                                                          Н.В.  Гундерук