АНАЛІЗ судової практики розгляду Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області спорів про спадщину за 10 місяців 2013 року.

АНАЛІЗ

судової практики розгляду Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області спорів про спадщину за 10 місяців 2013 року.

           Згідно плану роботи Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області на ІІ півріччя 2013 року проведено аналіз судової практики розгляду суддями цивільних справ про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за 10 місяців 2013 року.

            Спадкові відносини регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України «Про нотаріат», постановою №7 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року, а також роз’ясненням Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування».

            Характерною ознакою сучасного періоду в Україні є існування приватної власності і ця обставина зумовлює зростання ролі спадкування як засобу набуття права приватної власності. Процес переходу майна до спадкоємців за законом або за заповітом вважається реалізацією спадкових прав. Лише з моменту відкриття спадщини виникає спадкове правовідношення, юридичним змістом якого є право спадкоємців на прийняття спадщини та обов’язок всіх і кожного утримуватися від дій, що перешкоджають спадкоємцеві у здійсненні зазначеного права.

Спадкування передбачає цивільно-правові відносини, пов’язані з переходом майнових прав та обов’язків померлої особи до її правонаступників, порядок і процедуру переходу майнових прав померлої особи до інших осіб, які набувають певні права (володіння, користування) на спадкове майно. Такі правові норми у сукупності утворюють відповідний інститут права спадщини. Оскільки норми, що розглядаються, мають переважно цивільно-правове положення, то це дає достатньо підстав для визнання інституту права спадщини інститутом цивільного права.

Значення спадкування в тому, що кожному члену суспільства має бути гарантована можливість жити та працювати із свідомістю того, що після його смерті все надбане ним за життя (втілене у матеріальних благах й обтяжене боргами) майно перейде згідно з його волею, а якщо він її не виявить, то згідно з волею закону до близьких йому людей. І тільки у випадках, прямо передбачених у законі, певна частина того, що належало спадкоємцеві за життя, перейде до осіб, до яких сам спадкодавець не виявляв прихильності (так звані необхідні спадкоємці). Неухильне виконання цих положень забезпечує інтереси як самого спадкодавця, так і його спадкоємців, так і всіх третіх осіб (боржників та кредиторів спадкодавця, фіскальних органів тощо), для яких смерть спадкодавця може потягнути за собою ті чи інші правові наслідки.

Із прийняттям і введенням у дію з січня 2004 р. нового Цивільного кодексу України було внесено істотні зміни в підгалузь цивільного права - спадкове право. В Цивільному кодексі України значно збільшилась кількість норм, регулюючих спадкові правовідносини: в ЦК УРСР 1963 р. було 40 статей (Розділ VII «Спадкове право»), в у теперішньому Цивільному кодексі – 92 статті (Книга шоста «Спадкове право», охоплює ст.ст. 1216-1308). При цьому слід зазначити, що таке збільшення кількості норм спадкового права здійснено не в утрату утилітарності, а навпаки, більшість положень, які були прописані в ЦК УРСР, конкретизовані, уточнені та пристосовані до існуючої на цей час системи майнового обороту.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК 2003р., якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 р. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004р., спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Метою проведення даного узагальнення є аналіз стану справ із застосуванням судами законодавства при вирішенні спорів про спадкування, виявлення складних та спірних питань у судовій практиці й законодавстві, підготування пропозицій для забезпечення правильного та однакового застосування спадкового законодавства.

При проведенні зазначеного аналізу було встановлено, що протягом 10 місяців 2013 року Жмеринським міськрайонним судом розглянуто 143 справи про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування.

У судді Верніка В.В. – 20 справ, Заявного А.М.- 18 справ, Камінського В.П.- 22 справи, Порощука П.П.- 32 справи, Саландяк О.Я.- 16 справ,Сенько Л.Ю.- 13 справ, Шепеля К.А.- 22 справи.

Якщо проаналізувати розглянуті судом справи за категоріями спорів, то вбачається, що найбільшу категорію справ займають позови:

- про визнання права власності у порядку спадкування - 79 справ (з них 40 справ - на спадковий будинок, 39 справ – на земельну ділянку);

- визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - 41справи;

- тлумачення заповіту – 3.

В провадженні судді Верніка В.М. перебувала цивільна справа за позовом П. до Слободо-Межирівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 02.08.2006 року померла її прабаба – М., яка на день смерті проживала та була зареєстрована в с.Слобода - Межирівська Жмеринського району Вінницької області. Вказала, що вона має право на спадкування за законом. Спадщину після смерті прабабусі прийняла шляхом подачі письмової заяви про прийняття спадщини до Жмеринської районної державної нотаріальної контори. Посилаючись на обставини відсутності правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок, внаслідок чого їй було відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину на нього, просила визнати за нею права власності в порядку спадкування на вказаний житловий будинок. Надані позивачкою докази суд прийняв до уваги, так як вони зібрані із дотриманням вимог закону, не суперечать один одному та ніким не оскаржуються. Відомостей про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті М. іншими спадкоємцями, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, суду ніким не представлено. В судовому засіданні встановлено, що з моменту смерті М. припинилась її правоздатність та право власності на вказаний житловий будинок; позивачка, яка прийняла у встановленому порядку спадщину, на момент розгляду справи є єдиним спадкоємцем за заповітом в межах обгрунтування позову, відповідно після смерті М. є учасником правовідносин, суб’єктом яких раніше була померла, а тому на підставі наведеного, рішенням суду від 18.04.2013 року визнано за позивачкою право власності на житловий будинок в порядку спадкування.

Із 143 рішень винесених суддями Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області у справах про визнання права власності на спадкове майно протягом 10 місяців 2013 року до апеляційного суду Вінницької області оскаржувалося 2 рішення, які були залишені без змін, а апеляції були залишені без задоволення, що свідчить про досить високий рівень якості розгляду справ зазначеної категорії.

Так, в провадженні судді Камінського В.П. перебувала цивільна справа  за  позовом  Н. до П. про продовження строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позивачка звернувся до суду з цим позовом і вказала, що 07.08.2011 року в с.Демидівка Жмеринського району померла її баба Б., яка там народилася, проживала, а також там знаходиться майно, яким володіла покійна. Б. за життя 21.06.2010 року склала заповіт, згідно якого усе належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті, і на що вона матиме право за законом заповіла своїм онукам – Н. – позивачці по справі  та П. – відповідачці по справі. Позивачка в установлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини була позбавлена можливості звернутись до нотаріальної контори для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки її дочка Н., 04.12.2009 року народження, на протязі шестимісячного строку, який передбачений законом для подання заяви про прийняття спадщини, хворіла. У позивачки з відповідачкою, яка є також спадкоємницею після смерті померлої баби Б., склалися неприязні стосунки і в зв’язку з чим позивачка не може отримати від відповідачки письмової згоди на те, щоб позивачка могла подати заяву про прийняття спадщини. Позивачка просила суд визнати вказані нею причини пропуску строку для прийняття спадщини, після Б., яка померла 07.08.2011 року в с.Демидівка Жмеринського району, поважними та визначити позивачці додатковий строк – шість місяців, для прийняття спадщини після померлої Б. Відповідачка позов не визнала в повному обсязі і просила в його задоволенні відмовити, оскільки позивачка без поважних причин пропустила шестимісячний строку для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті баби Б. Відповідачка вказує, що протягом трьох років, до смерті Б., вона-відповідачка постійно проживала з Б. і доглядала її, а позивачка повідомила відповідачку, що їй не вигідно їздити до баби. Неприязних відносин у неї з позивачкою немає. Хвороби дочки позивачки не були перешкодами позивачці для звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Відповідачка зазначила, що свідоцтва про спадщину ще не отримала. Просила відмовити позивачці у задоволенні позову. З наданих позивачкою доказів не вбачається поважність пропуску строку для прийняття спадщини. Рішенням суду від 02.07.2013 року Н. у задоволенні позову до П. про продовження строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовлено повністю. Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу до апеляційного суду Вінницької області, з підстав неправильного застосування  судом норм  матеріального і процесуального права при  винесені рішення. Ухвалою суду Апеляційну скаргу представника Н. – С. - відхилено. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02.07.2013 залишено  без змін.

Протягом 2013 року, усі справи даної категорії були призначені та розглянуті у строки, визначені законом. При винесенні рішення судді керувались положеннями статей 25, 346, 1216 ЦК України. Необхідно відмітити, що ще на стадії відкриття провадження суддями Жмеринського міськрайонного суду, в порядку ст.ст.119–120 ЦПК України вирішувалось питання про виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги з зазначенням доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування, а також вирішувалось питання про коло відповідачів шляхом надання позивачами витягів із спадкового реєстру (заповіти, спадкові договори); витягів із спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину); довідки сільської (селищної) міської ради про відсутність на день смерті спадкодавця осіб, які мають обов’язкову частку у спадщині. Після відкриття провадження у справі неодноразово, за клопотанням позивачів судом витребовувались: інвентарні справи, погосподарські книги.

В усіх справах, без виключення, судами дотримано рекомендацій Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», та роз’яснень  Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування».

Переважна більшість позовів, ще в попередньому судовому засіданні, чи в судовому засіданні, якщо попереднє не проводилось, були визнані відповідачами.

Отже, в зв’язку з повнотою наданих суду доказів, ще на стадії відкриття провадження у справі, судами в порядку ч.4 ст.174 ЦПК України ухвалювались рішення про задоволення позову. В такому випадку, при винесені рішень судді керувалися  рекомендаціями  ч.3 п.24 Постанови Пленуму Верховного суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» згідно якого, у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з’ясування і дослідження інших обставин справи.

Результати проведеного узагальнення свідчать про те, що основною, фактичною і єдиною підставою звернення громадян до суду по даній категорії справ є відсутність правовстановлюючих документів на нерухоме майно та земельні ділянки, які входять до кола спадкової маси. Іншими словами, спадкодавці при житті не встигли оформити усіх юридичних документів на майно, яке їм належало по праву за життя, що унеможливлює спадкоємцями реалізувати свої спадкові права через нотаріальну контору.

              При розгляді справ даної категорії судді повно з’ясовували обставини справи, права та обов’язки сторін, перевіряли обґрунтованість їх доводів та заперечень, давали належну оцінку зібраним доказам, перевіряли наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про права на спадщину та вирішували спори відповідно до вимог закону.

Судді суворо дотримувались вимог процесуального законодавства на стадії прийняття позовних заяв та підготовки справ до розгляду, перевіряли відповідність заяв вимогам статей 119, 120 ЦПК. Не допускали випадків прийняття заяв без визначення ціни позову, без сплати судового збору.

Проаналізувавши стан розгляду цивільних справ про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за 10 місяців 2013 році суддями Жмеринського міськрайонного суду, можливо зробити висновок, що в розгляд таких справ знаходиться на належному рівні та у відповідності до чинного законодавства, будь-яких порушень не виявлено. Вважаю, за необхідне дане узагальнення обговорити на оперативній нараді працівників  Жмеринського міськрайонного суду.

Суддя                                                                                                ПОРОЩУК П.П